Пісня як життя, життя як пісня

Пісня як життя, життя як пісня

У кожного з нас у житті бувають зустрічі з незвичайними людьми,яких

називають яскравими особистостями.

Якось я проводила родинне свято у своєму класі і запросила  прабабусю одного з моїх учнів, жительку села Калантаїв Гаркушу Ганну Харитонівну. Її виступ нікого не залишив байдужим, бо згадувала жінка про пережите у нелегкі часи дитинства й молодості.На долю її покоління випало чимало випробувань: роки колективізації, голодомору 1932-1933р., і війна з фашистами, а потім відбудова країни, але все ж таки люди тоді не втрачали оптимізму,вірили в краще майбутнє і не шкодували задля цього ні сил, ні здоров’я.

 Ганні Харитонівні дуже допомагала пісня. Вона надихала, розраджувала, підтримувала в скрутну хвилину. Та й як можна було не співати, коли в сім’ї співали всі: батько, мати,сестра Настя, брат Іван. Ще 8-річною дівчинкою Галя Федан(дівоче прізвище) пасла корів, мабуть, тоді вперше заспівала. Сяде, було, на копиці і як затягне: «Ой ходила дівчина, ой  по садочку, підколола ніженьку на терночку. Болить моя ніженька, болить дуже, полюбила Василечка, та й байдуже!..»

Батьки рано їхали в поле косити і, хоч як втомлювалися, а ввечері всеодно співали.Маленька Галя тоді навіть не здогадувалася, що  пісня буде не прсто захопленням, вона допомагатиме жити і будувати.

 Під час війни її та ще двох дівчат-землячок завербували на Кавказ у місто Сухумі (Грузія) для будівництва залізниці, яка конче була необхідна в той час. Жінки тоді виконували всю чоловічу роботу,бо хлопців забирали на фронт, їх не вистачало. Йшов 1941 рік.     

Ганна Харитонівна пам’ятає, як спочатку, по приїзду, побачила пустир. А потім на тому місці вони, комсомолки, укладали залізні рейки, платформи. Тяжка то була робота! Не жіноча. Ганна Харитонівна згадує, як  ушкодила ногу, що і в лікарню потрапляла двічі, а нога все розпухала, бо працювали цілодобово,  майже не відпочивали, зате усі були дружні, поважали один одного. До українців ставилися з особливою пошаною, а надто захоплювалися красою української мови, української пісні, тому дуже часто просили Галю заспівати про чорні брови й карі очі. Був серед них один старенький чоловік, доньки  якого грали на бубоні й на гармошці,а  тон усім задавала Галя.

Три роки пробула дівчина на чужині, де й клімат інший, і звичаї, і  без людських втрат не обходилося, та одне  тішило: залізницю таки проклали! Крім того, її бригада  не лише першою розвантажувала вагони, а ще й допомагала відстаючим. І все це з піснею!

 Додому  їхала по коліїї, що стелила своїми руками. Видали їй безкоштовний квиток, а вдома ще й премію –мішок зерна, хлібину й гроші. І то було велике щастя – повернення в Україну.

 Пісня  й надалі супроводжувала її по життю, коли вже в мирний час працювала дояркою 20 років , 6 років птахівницею і аж до пенсії- в рільничій бригаді.

Ганна Харитонівна все своє життя прожила в селі Калантаїв. Тут народилися її донька й син, виросли онуки й правнуки, та знають і поважають її далеко за межами свого села, бо вона була активною учасницею і наставником Калантаївської хор-ланки, якій, до речі, в цьому році виповнюється

55! Безперечно, біля витоків її створення стояла Ганна Харитонівна разом із сільським фельдшером Галиною Василівною Остапенко. Це було в далекому 1958 році, коли ще тільки був збудований сільський клуб, і шість небайдужих жінок  новоствореної хор-ланки прикрашали його свїми домотканими килимами, вишивками, декоративними квітами. Перші пісні, виконані на сцені, Ганна Харитонівна також пам’ятає. Співала й танцювала «Яблучко», «Ой,Мороз,Мороз!» та інші. Згодом репертуар розширювався. Були  й пісні, які  складала сама: «В полі чистому льон гойдається,голубими переливами льон кохається, а я в хлопця молодого закохалася. Він у армію пішов – розпрощалася…»

У 1980 році, коли стала керівником хор-ланки,брала участь разом зі своїм колективом у всіх масових заходах сільського клубу, а також регіональних та обласних  фольклорних святах ,таких як: «Козацькому роду – нема переводу»

(с. Іванівка, 2003 р.), «Калиновий спів» (щорічно), «З чистої криниці» (м.Олександрія, 2009р.), «Невичерпні джерела», «Вересневі самоцвіти»(хутір Надія, 2009р.) і навіть у І міжнародному фестивалі на возах «Перекоти поле» (смт.Онуфріївка, 2010р.)

З  2003 року хор-ланка має назву «Яворина». У її репертуарі українські народні та стародавні пісні, яких ви ніде не почуєте. Ганна Харитонівна- це справжня жива скарбниця народної творчості, її берегиня. Недарма ж до неї приїздили фольклористи з Києва, а обласне радіо запршувало на передачу «Вечірні розмови» у 2007 році.

Ганні Харитонівні пішов 95 рік. Але до 2008 року вона ще була ативною учасницею концертів і виступала на сцені.

 Завідуюча Калантаївським СБК Гребьонкіна В.В. розповідає, що кожного року колектив «Яворини» відвідує бабусю Галю, вітає з днем народження. А вона радіє, коли бачить, що справа її життя продовжується. І допоки живе культура, відроджуються традиції, є дозвілля і любов до пісні, закохані у творчість люди, - то й село буде жити.

Шановна Ганно Харитонівно! Час вам добрий і вік довгий, хай вас Господь благословляє . Щастя  й здоров’я на довгі літа!

Таїсія Комарова,

с. Велика Андрусівка