Стаття в журнал

Шановна редакціє! Я являюсь постійним дописувачем Вашого журналу, слідкую за  новинками, знайомлюся з матеріалами лауреатів Всеукраїнського конкурсу «Учитель року», використовую їхні доробки у своїй практиці.

На сторінках Вашого часопису хочу поділитися досвідом роботи з обдарованими учнями і представити на ваш розсуд деякі з цих робіт, які увійшли до шкільного літературного альманаху «Пролісок».

Ось уже два роки я працюю над проблемою «Розвиток творчих здібностей учнів на  уроках світової літератури  з метою виховання інтелектуального потенціалу». І це не тільки тому, що минулий рік був оголошений роком дитячої  творчості, а насамперед тому, що творчість – вища форма активності та самостійності в діяльності людини. Наш видатний земляк В.О.Сухомлинський писав, що «словесна творчість учнів – могутній засіб розумового розвитку людини, перед якою відкривається світ.»

Література, без перебільшення, - царство творчості,її синонім. Наша робота має позитивно впливати на такі чинники діяльності школярів, як: самоосвіта, всебічний культурний розвиток, інтерес до предмета, вироблення цілей самореалізації на уроці та в позаурочний час.

Яким же чином ми можемо сприяти формуванню творчих рис учнів?

Перша сходинка до реалізації цього завдання – розпізнати в дитині її здібності. Кожен учитель в учнівському колективі помітить таких , які розуміють його з півслова. Але не варто зосереджувати увагу лише на окремих учнях, адже велику роль у цій роботі відіграє бажання  дитини.

Другий крок – організувати так процес навчання, який сприяв би розкриттю, вираженню   дитячих здібностей, створити відповідні умови для розвитку творчого потенціалу як засобу самоствердження. Цей процес може здійснюватися на трьох рівнях:

·        загальна пізнавальна діяльність;

·        позаурочна робота;

·        індивідуальна робота.

Напрямки цієї діяльності перебувають у нерозривному зв’язку.

Рівень загальної пізнавальної діяльності вимагає від учителя найбільшої майстерності. Тому на уроках і для виконання домашньої роботи намагаюсь добирати цікаві завдання творчого характеру, які підвищують інтерес дитини до пізнання, відкриття нового. Всі школярі із задоволенням їх виконують

Позаурочна робота – дієвий засіб розширення і поглиблення  знань учнів, розвитку індивідуальних здібностей. Тут доцільно широке застосування проблемного методу викладання, частково-пошукового, дослідницького методів навчання. Тобто варто добирати завдання, які містять суперечку, викликають дискусію, спонукають до роздумів і пошуків. Основну увагу акцентую на  евристичній бесіді.

Залишаючись сам на сам з обдарованою дитиною, вчитель-словесник повинен бути порадником, другом, але ні в якому разі не панівною фігурою. Наставник не повинен чинити тиск на дитину. Варто надихнути її, пробудити інтерес, зацікавити. Якщо школяр приносить учителеві свої перші літературні спроби, не слід категорично засуджувати, нищівно критикувати. Потрібно бути делікатним, аналізуючи їх.

Учитель виступає не тільки як керівник розумової діяльності, а й допомагає дійти певних висновків, спрямовує дітей на пізнання світу і себе в ньому. Адже, за словами В.О.Сухомлинського, «школа повинна бути не коморою знань, а осередком думки».

Таїсія Комарова (1969 року народження)  

вчитель світової літератури та російської мови

Великоандрусівської  загальноосвітньої школи  І-ІІІ ступенів

Світловодського району

Кіровоградської області

У 1991 році закінчила Кіровоградський державний педагогічний інститут ім. О.С.Пушкіна, педагогічне кредо: «Навчати виховуючи», учитель вищої категорії, « старший учитель».

Р.S. Шановна редакціє! Я і моє вихованці будемо дуже щасливі, якщо Вас зацікавлять  ці   роботи, які представляємо на конкурс « Творчий учитель – обдаровані діти». Додаю своє фото і фото Ненька Євгена. Всього Вам найкращого і процвітання часопису!

Розділ І. Поезія.

Епіграф: «Благотворними  вустами поезії навіюється в душі те, що неможливо внести в них жодними законами» М.В.Гоголь

Ненько Євген Станіславович, учень 11 класу

Янголе мій сизокрилий!

Почуй молитву мою!

Розправ свої дужі крила,

Врятуй хлопців, які гинуть в бою!

Тих, що виїжджають у чужі краї

І безслідно зникають,

Юнаків, що ідуть на війну,

А матері плачучи виглядають.

Янголе, почуй молитву мою

За людей, котрі воюють без упину:

За тих,хто поліг у бою

І за тих, хто повернувся на Батьківщину.

        *****************

Ось та річ незбагненна,

Про яку гадаємо завжди,

І кожен себе запитує щоденно:

Навіщо живемо і куди підемо ми?

Що таке кохання, смуток, біль

Ніхто д кінця не знає,

Ми завжди попадемо в ціль,

І кожен це здолає.

Хтось народжується, хтось помирає…

Який після себе слід залишить?

А хто лише жити починає,

Той почате має закінчить.

         ******************

Українські землі, небо, хати

Краса українська, мова солов’їна

Я нікуди не хочу від’їжджати,

Бо це – моя Батьківщина.

Там, де я народився, природа чарівна:

Красиві ліси широколисті, і степи безкраї,

Співучі пташки у зеленому гаї,

І квіти, як намисто, барвисті.

Розкішна  червона калина,

Родючі лани і поля,

Красива, як юна дівчина.

Люблю тебе, Україно моя!

Я пам’ятаю вечір той чудесний,

І незабутній горизонт небесний,

Зелені дерева, розкішні віти,

Красиві під вечірнім промінням квіти.

 Акації розквітли білим цвітом,

Виросли трави - запахло літом,

І сонце яскраво засвітило,

Та лід у серці розтопило.

Весна прийшла  чудова,

А земля стала різнокольорова,

І  річка – кольором неба голубим…

Засяяло світло променем чарівним.

                   Усмішка

Весна нам усмішку дарує,

Сонячний зайчик око милує,

Сонечко землю нагріло

І повітря теплом оповило.

Можна загадати багатство, кохання,-

Усе, чого прагнеш понад усе,

Лиш потрібно одне бажання –

Скинути тягар, що людина несе.

       ******************

Природа  чарівна, прекрасна

Прийшла осінь, і пожовтіли поля,

А я стою такий нещасний:

Де ж ти доле моя?

Сумують дерева, бо листя опало,

І випав перший іній сивий…

На перший погляд, ніби все пропало!

Та не можна сказати, що день некрасивий!

              *****************

Что такое любовь?-

Состояние наших эмоций,

Когда переживаешь вновь и вновь,

А сердце на части рвется.

Что такое любовь?

Словами не передать,

Но душу Вам свою открою:

Смогу звезду с небес достать

Для той, что хочет быть со мною!

Права є у кожного: у бідного  і в заможного.

Чи знаєте ви, діти, що є право на життя та освіту?

Є також право на дозвілля,

На проживання в чистому  довкіллі,

Важливе право є на спілкування,

На безкоштовне лікування

І на родине виховання,

Державний захист, громадянство,

На працю, творчість, християнство.

Тож завчіть права оці,

Щоб були ви молодці!

Василь Сухомлинський – із нашого краю.

З молодших класів його казки пам'ятають.

Він був учителем і директором Павлиської школи,

 Цю людину не забудуть ніколи!

Він настільки дітей любив,

Що для них писав, садив і творив.

Кіровоградщино! Пишайся своїм сином!

Духовний скарб його нехай до серця лине!

Сухомлинський- це наш дороговказ,

Наш друг, порадник повсякчас,

І вихователь неабиякий –

Великий педагог на всі віки!

Сторінка 2 . Рубаї,  хоку

Ніщо не вічне в світі цім:

І сад, й дерева, і у церкві дзвін,

І сам лиш Бог нам відміряє час

Аби ж хоч день прожить , як він.

Чудові страви, хліб, вода –

Усе це є на столі в царя,

А простолюд що мав за існування?

Була біда у них і клопітке життя.

Вищепан Олексій, 8клас

******************

Весняний ліс.

Синіє одинокий пролісок,

Неначе вигнанець.

Прилетів лелека

До нашого   дому,

Як той мандрівець з далечі.

Розквітла троянда.

Чарівністю своєю

Затьмарила все навкруг.

Лисий Дмитро, 5 клас

Розділ ІІ. Казки

Епіграф: «Землю прикрашає казка – блискуче, найкраще в світі золото, що блищить у дитячих серцях» Г. К. Андерсен

                                  Дар Бога

В одному великому місті жили чоловік і жінка. Жили вони дружно, все у них було гаразд. Але для повного щастя їм не вистачало дитини, яку вони дуже хотіли мати. Та жінка не могла народити.

Якось одного разу чоловік поїхав на полювання до великого лісу. Його вдалося вполювати зайця і лисицю. Коли він вирішив повернутися додому, то почув ніби хтось плаче. Він почав наближатися до того місця, звідки доносився плач. Коли підійшов ближче, то не  повірив своїм очам. Під деревом сиділа маленька дівчинка. Побачивши чоловіка, вона заспокоїлась. Чоловік зрадів і забрав дівчинку додому.

Прийшовши додому, чоловік розповів про свою пригоду дружині. Та дуже зраділа. З того часу  стали вони жити втрьох. Дівчинку назвали Даринкою, тому що її, як вони вважали, подарував їм Бог.

Ішов час. Дівчинка підростала і була дуже працьовитою. Вона в усьому допомагала своїм батькам. Вони її дуже любили. Проминуло декілька  років. Даринка виросла і стала такою гарною дівчиною!

Якось одного разу вона допомагала матері продавати на базарі яблука. В цей час до їхнього міста завітав принц. Коли він пройшовся по базару, то побачив гарну дівчину, що продавала фрукти. Принц підійшов до неї і купив усі  яблука. Юнак від неї не міг відірвати очей. Він запитав її ім’я. Принц Дарині також дуже сподобався. Йому вже не хотілося повертатися до королівства без цієї дівчини.

Коли він приїхав додому, то сказав батькові, що хоче одружитися. Король дав згоду. Принц повернувся до міста за своєю нареченою. Дівчина з радістю погодилася стати його дружиною. Вони зіграли гучне весілля і були дуже щасливі. Невдовзі принц зайняв місце батька і став королем, а його дружина – королевою. Батьки Даринки теж почали жити в королівстві і  раділи  щастю своєї доньки.

                                                                                  Козакова Аліса, 7 клас

                      Нові пригоди Барона Мюнхаузена

                                    Чудодійна корова

Усі люди знають,що корови дають молоко. Але в моєму господарстві була корова, яка ніби курка несла яйця, та не прості, а золоті. До того ж, коли всі корови паслися і мукали, моя корова кукурікала, як півень.

Побачив мою корову цар і вирішив купити її в мене. Не довго думаючи, я продав корову за велику суму грошей, таким чином, розбагатівши.

Та коли я продав корову, то в моєму господарстві все змінилося: перестали нестися кури, корови не мукали, а гавкали, собаки ж цвірінькали, як горобці.

І тоді я вирішив будь-що повернути свою корову. Але як?

Переодягся я в цигана і пішов до царського корівника. Вночі, коли всі спали, (а маю сказати, що я був дуже смілий), я вкрав свою корову. Навіть царські слуги не помітили, бо хропіли.

Коли привів корову додому, все знову наладилося: корови замукали, собаки загавкали, а горобці зацвірінькали. Але що за диво: змінилася й моя корова. Вона  почала мукати і замість яєць давати смачне молоко. Я був дуже задоволений, адже так і повинно бути!

                                    Чарівна  сокира

Надходять новорічні свята. А яке ж свято без ялинки? От я одного разу пішов по ялинку до лісу. Та, на біду, забув узяти сокиру!Тільки-но зібрався йти додому по сокиру, аж тут на мене насунув великий  вепр. Я навіть не злякався, тому що я герой, якого ще світ не бачив! Відходячи назад, я зламав гілку, витяг з кишені ножа і вистругав з палиці гарну рушницю. Потім , відірвавши від шуби ґудзики, зарядив ними рушницю. Я вистріляв усі ґудзики і осліпив вепра. Він страшенно розлютився. Я, не гаючи ні хвилини,  зламав гілку, застругав її на кінчику і  завдав звірові смертельного удару. Згодом, відірвавши ікло, зробив з нього гарну сокиру. Нею зрубав пишну ялинку та й поніс її  додому.

А ця сокира ще й досі є, вона  мені часто допомагає.

                                                                              Козакова Аліса, 7клас

                                    Бульбашка і Троянда

Одного разу хлопчик дув мильні бульбашки, і одна Бульбашка полетіла в сад. В саду було дуже багато квітів: ромашок, півоній, хризантем. Серед них була одна чарівна  яскраво-червона Троянда. Усі її вважали королевою квітів. А коли Бульбашка залетіла до саду, усі квіти, побачивши її, були в захваті і навіть Троянда задивилася на неї, бо побачила в ній свою суперницю. Потім квіти заговорили між собою:

-         Що це? Хто вона така? – шепотіли квіти. І Бульбашка сказала:

-         Я – Бульбашка.

-         Звідки ти взялася?

-         Прилетіла, - відповіла Бульбашка.

А Троянда, побачивши, що на неї ніхто не звертає уваги, почала в’янути. Квіти ж дивилися на мильну Бульбашку, яка літала навколо них і виблискувала різними кольорами: синім, зеленим, червоним, фіолетовим, жовтим та іншими кольорами веселки. Аж раптом Метелик, який

пролітав мимо, зачепив бульбашку крилом, і вона луснула. Квіти не могли зрозуміти, куди ж вона поділася. Метелик їм усе розповів. Здивовані квіти знову заговорили з Трояндою, і вона, як і раніше, почала цвісти й буяти.

                                                                      Полтавець Наташа, 7 клас 

                                              Пісня Солов’я

Якось  до нашої країни з дружнім візитом приїхав із Арабских Еміратів багатий  падишах на ім’я Малик Таймур Мамедович. Він відвідав у місті Києві всі видатні пам’ятки культури, зустрічався з відомими людьми нашого часу. Все йому сподобалося і припало до душі. Та коли прийшов час повертатися додому, Таймур виголосив усім своє останнє бажання: привезти з нашої країни найспівучішу пташку.

Стали наші доблесні мужі – депутати вирішувати це питання та й дійшли до згоди відвезти шаха до найбільшого базару України. Ось уже Малик ходить по Сороченській ярмарці та вибирає подарунок для принцеси Фатіми. Чого тільки тут не було!Всякої тобі дивини. Та тільки одна річ не давала шахові спокою: це сплетена з лози клітка, в якій сиділа маленька пташка. Вона заворожила Малика своїм переливчастим співом. Він навіть забув про все на світі, слухаючи її.

Купивши пташку, падишах привіз її додому, зробив їй клітку з золота, срібла і коштовного каміння, пересадив її туди і приставив до неї двох здоровенних охоронців. Був у цього багатого чоловіка чудо-сад, а в ньому стільки різних квітів, що  аж очі розбігалися! Посеред саду був водограй, до котрого спускалися мармурові сходи. Магнат поставив клітку біля водограю і кожного ранку та вечора приходив зі своєю принцесою слухати спів Солов’я. Та Соловей тільки жалібно дивився в далечінь і сумно виспівував. Цей спів наганяв на нашого героя смуток, гнів, що врешті  він не  знав, як вийти з цього становища.

Тоді зібрав багач своїх слугів - магнатів, і стали вони думу думати. Багато було різних пропозицій щодо проблеми з Соловейком. Один говорив,. що йому потрібні заморські солодощі, інший гадав, що пташці необхідна подруга чи щось інше, що б могло розрадити її . Та нічого не сподобалося Малику, і вирішив  звернутися він до сміливого, розумного і непередбачуваного агента 007 Джеймса Бонда.

Придивившись до пташки уважно, послухавши її спів, звернувши увагу на погляд, Джеймс Бонд сказав:

-         Господарю, Соловей співає про свою Вітчизну і гніздечко, і що він не може без них жити. Не милі йому квіточки та солодощі, твої гарні звірі.

Вислухавши агента 007, падишах звелів йому зробити все, щоб пташці було добре. Бонд рішучим кроком підійшов до клітки і відчинив дверцята. Пташка радісно випурхнула з клітки і заспівала так гарно та солодко, як ніколи:

-         Вітчизно моя! Ти найкраща! Наймиліша!

Малик  голосно вигукнув:

       -   Дивак цей Соловей! У мене він жив у розкоші й золоті, але сумував. А тут вилетів з клітки і зрадів.

Але мудрий Джеймс йому відповів:

-         Ти не дивуйся, кожному своя Вітчизна, своє гніздо наймиліші. Соловей вільний,  а воля – найдорожче.

Тож усі задумайтеся над цією казкою. Любі друзі, де б ви не були, куди б вас не занесла доля, завжди повертайтесь на свою Батьківщину , до своєї домівки, до своїх батьків. Не забувайте свого коріння і любіть понад усе свою волю.

                                                                   Устименко Олександр, 8 клас

Розділ ІІІ. Міфи.

Епіграф: « Зі споконвіку постає

Питання людства : «Хто ми є?»

Про те повідає нам міф,

Куди йдемо і звідки ми,

Як із хаосу виник світ,

І як людський почався рід…»

                                   Міфи про створення  людини

Колись давно на Землі не було нічого. Крім води. Та ось одного дня богиня Афродіта сиділа біля озера і дивилася  на свою красу. Враз здалося їй, що над нею щось пролетіло. Це був птах, в якого в оці щось замерехтіло, і з нього випала сльоза якогось зеленуватого кольору. Та коли вона впала у воду, птах зник. Щойно Афродіта повернулася до того місця, де впала сльоза, вона дуже здивувалася. Там богиня побачила острів, на якому сиділо дитя. То був гарний хлопчик. Потім Афродіта, дивлячись на нього, взяла м’якої глини і виліпила багато таких фігурок,  схожих на  цього хлопчика. Ось так і з’явилися люди на Землі, і живуть до нині.

                                                                     Козакова Олександра, 6 клас

На початку був простір. Не було ні сонця, ні неба. Була лише неозора безкінечна темрява . Одного разу цю темряву пронизало якесь неймовірне сяйво, освітило землю та зігріло її. Воно відпустило промінчик, і з нього створилася людина. Ця первісна людина була боязкою і самотньою. Одного разу вона пішла до річки і побачила в ній своє відображення. Потім  взяла грудку землі і зліпила фігурку по відображенню,яке  побачила у воді. Наступного дня людина прокинулася і побачила, що з тієї фігурки створилася ще одна людина. Вона була маленькою, з чорним волоссям на голові, голубими очима  та білою шкірою. Первісна людина підійшла до неї, взяла її за руки і їх осяяло сяйво.

У  цих людей народилася  дочка Інда і  син Аїд, які й  продовжили людський рід.

                                                                                        Колісник Анастасія, 6 клас

                                      Чоловік і його Доля

Одного разу йшов бідний чоловік полем. Коли бачить: з-за житніх колосків виходить його Доля. Вона йому сказала:

-         Хочеш я тебе зроблю багатим?

Чоловік радісно відповів:

-         Хочу!

Доля провадила далі:

-         Добре. Тільки виконай мої умови: візьми торбину і підстав її, бо буду сипати золоті і срібні монети. Насиплю повну –  будеш багатий, але, якщо торбина порветься і монети  випадуть – ти зостанешся бідним, як і був.

Чоловік погодився. Насипала Доля повну торбину і сказала:

-         Все.

Чоловік попросив, щоб насипала ще трохи. Вона насипала, але торбина не витримала і прорвалася. Усі монети висипалися  на землю, а чоловік як був бідним, так і зостався.

Розділ ІV. Лист до літературного героя.

               Привіт, Робінзоне Крузо!

Звертається до тебе учениця 6 класу Туренко Юля. Мене дуже вразило, як ти боровся з труднощами, що тобі підкинула доля. Ти багато чого пережив. Ніхто б не витримав 28 років перебувати на безлюдному острові, як у в’язниці і не втратити при цьому людської подоби.

Потрапивши на острів, ти не розгубився. Згодом збудував собі житло, завів господарство, навчився робити посуд, пекти хліб – кожен день проходив у праці та турботах. Але це було так  не просто!

Ти створив на острові свій маленький світ, зумів подолати усілякі перешкоди і навіть врятувати життя  П’ятниці, не боячись, що сам можеш загинути. Ти дуже сміливий, розумний, терплячий чоловік, Робінзоне. Я хвилювалася за тебе, коли ти зіткнувся з чужоземцями, що прибули на острів.

Я хочу, щоб з тобою більше не повторилася подібна історія, а для інших твоя пригода стала наукою, як потрібно виживати в екстремальних умовах.

Всього тобі найкращого і приємних спогадів!

                           Письмо к Евгению Онегину

                                Дорогой Евгений!

Пишу Вам из будущего. Я знаю, что Вы не ответите, но все же…Узнав о Вас многое, я задумалась. Простите, но Вы показались мне странным. Не могу Вас осуждать, но Вы имели большой достаток, хороший авторитет, образование. Казалось, что Вам еще надо? Но Вам было все мало. Вели себя, как раскованный человек, который делает, что хочет, позволяет все, что желает. Но на самом деле Вы были замкнуты, закрывшись в своем кабинете, как в своем мире, читали книги. Почему?

Ваши поступки вызывают изумление, иногда  кажется, что Вы не задумываетесь, что делаете. Ваш друг Ленский (скажите, в чем он виноват?)      просто хотел быть с Ольгой, а Вы… Беспощадно его застрелили.

Цитирую:

Убив на поединке друга

Дожив без цели, без трудов,

До двадцати шести годов,

Томясь в бездействии досуга

Без службы, без жены, без дел,

Ничем заняться не умел.

Евгений, Вы никогда не познавали любви до встречи с Татьяной. Отказав ей красиво, даже не задумались, что потом об этом пожалеете.

Я хочу дать Вам совет: будьте немножко почестнее  и пооткровеннее с людьми, делайте то, что Вам подсказывает сердце, и Вы никогда не ошибетесь.

                                                                   С уважением  Петрова Анна, 9класс