Пісня як життя, життя як пісня
У
кожного з нас у житті бувають зустрічі з незвичайними людьми,яких
називають
яскравими особистостями.
Якось
я проводила родинне свято у своєму класі і запросила прабабусю одного з моїх учнів, жительку села
Калантаїв Гаркушу Ганну Харитонівну. Її виступ нікого не залишив байдужим, бо
згадувала жінка про пережите у нелегкі часи дитинства й молодості.На долю її
покоління випало чимало випробувань: роки колективізації, голодомору
1932-1933р., і війна з фашистами, а потім відбудова країни, але все ж таки люди
тоді не втрачали оптимізму,вірили в краще майбутнє і не шкодували задля цього
ні сил, ні здоров’я.
Ганні Харитонівні дуже допомагала пісня. Вона
надихала, розраджувала, підтримувала в скрутну хвилину. Та й як можна було не
співати, коли в сім’ї співали всі: батько, мати,сестра Настя, брат Іван. Ще
8-річною дівчинкою Галя Федан(дівоче прізвище) пасла корів, мабуть, тоді вперше
заспівала. Сяде, було, на копиці і як затягне: «Ой ходила дівчина, ой по садочку, підколола ніженьку на терночку.
Болить моя ніженька, болить дуже, полюбила Василечка, та й байдуже!..»
Батьки
рано їхали в поле косити і, хоч як втомлювалися, а ввечері всеодно
співали.Маленька Галя тоді навіть не здогадувалася, що пісня буде не прсто захопленням, вона
допомагатиме жити і будувати.
Під час війни її та ще двох дівчат-землячок
завербували на Кавказ у місто Сухумі (Грузія) для будівництва залізниці, яка
конче була необхідна в той час. Жінки тоді виконували всю чоловічу роботу,бо
хлопців забирали на фронт, їх не вистачало. Йшов 1941 рік.
Ганна
Харитонівна пам’ятає, як спочатку, по приїзду, побачила пустир. А потім на тому
місці вони, комсомолки, укладали залізні рейки, платформи. Тяжка то була
робота! Не жіноча. Ганна Харитонівна згадує, як
ушкодила ногу, що і в лікарню потрапляла двічі, а нога все розпухала, бо
працювали цілодобово, майже не
відпочивали, зате усі були дружні, поважали один одного. До українців ставилися
з особливою пошаною, а надто захоплювалися красою української мови, української
пісні, тому дуже часто просили Галю заспівати про чорні брови й карі очі. Був
серед них один старенький чоловік, доньки
якого грали на бубоні й на гармошці,а
тон усім задавала Галя.
Три
роки пробула дівчина на чужині, де й клімат інший, і звичаї, і без людських втрат не обходилося, та
одне тішило: залізницю таки проклали! Крім
того, її бригада не лише першою
розвантажувала вагони, а ще й допомагала відстаючим. І все це з піснею!
Додому
їхала по коліїї, що стелила своїми руками. Видали їй безкоштовний
квиток, а вдома ще й премію –мішок зерна, хлібину й гроші. І то було велике
щастя – повернення в Україну.
Пісня й
надалі супроводжувала її по життю, коли вже в мирний час працювала дояркою 20
років , 6 років птахівницею і аж до пенсії- в рільничій бригаді.
Ганна
Харитонівна все своє життя прожила в селі Калантаїв. Тут народилися її донька й
син, виросли онуки й правнуки, та знають і поважають її далеко за межами свого
села, бо вона була активною учасницею і наставником Калантаївської хор-ланки,
якій, до речі, в цьому році виповнюється
55! Безперечно,
біля витоків її створення стояла Ганна Харитонівна разом із сільським
фельдшером Галиною Василівною Остапенко. Це було в далекому 1958 році, коли ще
тільки був збудований сільський клуб, і шість небайдужих жінок новоствореної хор-ланки прикрашали його свїми
домотканими килимами, вишивками, декоративними квітами. Перші пісні, виконані
на сцені, Ганна Харитонівна також пам’ятає. Співала й танцювала «Яблучко»,
«Ой,Мороз,Мороз!» та інші. Згодом репертуар розширювався. Були й пісні, які
складала сама: «В полі чистому льон гойдається,голубими переливами льон
кохається, а я в хлопця молодого закохалася. Він у армію пішов – розпрощалася…»
У
1980 році, коли стала керівником хор-ланки,брала участь разом зі своїм
колективом у всіх масових заходах сільського клубу, а також регіональних та
обласних фольклорних святах ,таких як:
«Козацькому роду – нема переводу»
(с.
Іванівка, 2003 р.), «Калиновий спів» (щорічно), «З чистої криниці» (м.Олександрія,
2009р.), «Невичерпні джерела», «Вересневі самоцвіти»(хутір Надія, 2009р.) і
навіть у І міжнародному фестивалі на возах «Перекоти поле» (смт.Онуфріївка, 2010р.)
З 2003 року хор-ланка має назву «Яворина». У її
репертуарі українські народні та стародавні пісні, яких ви ніде не почуєте.
Ганна Харитонівна- це справжня жива скарбниця народної творчості, її берегиня.
Недарма ж до неї приїздили фольклористи з Києва, а обласне радіо запршувало на
передачу «Вечірні розмови» у 2007 році.
Ганні
Харитонівні пішов 95 рік. Але до 2008 року вона ще була ативною учасницею
концертів і виступала на сцені.
Завідуюча Калантаївським СБК Гребьонкіна В.В.
розповідає, що кожного року колектив «Яворини» відвідує бабусю Галю, вітає з
днем народження. А вона радіє, коли бачить, що справа її життя продовжується. І
допоки живе культура, відроджуються традиції, є дозвілля і любов до пісні,
закохані у творчість люди, - то й село буде жити.
Шановна
Ганно Харитонівно! Час вам добрий і вік довгий, хай вас Господь благословляє .
Щастя й здоров’я на довгі літа!
Таїсія
Комарова,
с.
Велика Андрусівка
Коментарі
Дописати коментар